?

Log in

Попередні 10

01 лютий 2008

брр..

давненько тут не писала..
тож захотілось написати одну оповідку, яка переходить з покоління в покоління, з вуст у вуста, набуваючи нових деталей та описів..
мені її розповідав батько, коли я була ще маленька..прочитав в якійсь книзі, будучи в такому віці, як я зараз..
може хтось і знає її..але це саме моя інтерпритація і переробка..можна сказати, що просто написано за мотивами тієї історії..
ітак..цініть)
жив на світі один хлопчик..він радів життю, сонцю, мертвим жабкам, булавкам, палочкам, рогаткам і тому подібним дитячим радощам..і от пішов якось хлопчик гуляти в поле. на тому полі була стара залізниця..рельси вже покрились іржою, а шпали плесінню..хлопчик сів на осінню, вижжену серпневим сонцем траву, милуючись краєвидом. раптом його увагу привернув якийсь сторонній звук. він повернув голову і побачив..потяг, що їхав по старій залізниці. хлопець не повірив своїм очам - за все його 10-річне життя жоден поїзд не проїхав цим полем! та тим не менше він був цілком реальним. потяг зупинився посеред поля, випускаючи дим з величезної чугунної труби. дверцята першого вагона відчинились і з них вийшов машиніст. він був в файній, добре напрасованій формі - темно-синьому фраці з позолоченими ґудзиками та штанях зі стрілками. обличчя його не дивлячись на велику кількість мілких зморшок, виглядало молодим та свіжим. підборіддя обрамляла сива борода, що плавно переходила у моржові вуса. машиніст поїзда доброзичливо посміхався хлопчикові і жестом руки покликав його до себе. хлопчик зацікавлоно підійшов до чоловіка та допитливо подивився в його ясні блакитні очі.
- Ти мабуть..здивований цим видовищем. - з лукавою посмішкою почав машиніст.
Хлопчик задумливо кивнув.
- Я приїхав, щоб привезти тобі невеличкий, але дуже важливий подарунок.., - з цими словами чоловік дістав з нагрудної кишені невеличкий золотий похідний годинник і відкрив його, демонструючи хлопцеві циферблат.
Хлопчик з усмішкою розглядав нову іграшку. зсередини він був ще красивіше, ніж зовні - поверхня, ідеяльно відполірована, була вкрита зображеннями материків та морів, які переливались і мерехтіли немов справжні - поістині неземне видовище. хлопець протягнув руку за годинником, та тут машиніст трохи посерйознів в обличчі та уважно подивився йому у вічі, ніби скануючи душу і промовив:
- Я тобі віддам цю річ, але запам*ятай - вона непроста. якщо протягом життя в тебе буде якийсь чудовий, незабутній момент - натисни сюди, - він вказав на невеличку кнопочку, збоку від циферблата, - тоді цей момент буде продовжуватись цілу вічність. але тіко один, не більше. на цьому я прощаюсь з тобою, - чоловік знов прийняв звичний усміхнений вираз обличчя і помахав рукою, - але ми ще обов*язково зустрінемось!
Хлопчик також усміхнувся у відповідь, поклав годинник в кишеню і не встиг навіть повести віями, як поїзд зник. але на цей раз він вже не здивувався і, міцно стискаючи подарунок в руці, пішов додому.
Йшли години, дні, роки..хлопцю вже було 20..він вчився на відмінно і вже отримав чудову роботу. про годинник, звісно ж, він забув. але одного разу, прийшовши додому у чудовому настрої, в стані безтурботливості і просто щастя, юнак вирішив знайти свої старі дитячі світлини. і тут, шарячи рукою по поличці, він натрапив на давній подарунок. відкривши його, хлопець почав усміхнено розглядати повехню циферблата і тут погляд його впав на ту саму кнопку..він подумав: "зараз я молодий, висококваліфікований спеціяліст, отримую високу зарплатню, в мене все є - помешкання, авто, купа вірних друзів..мені більше нічого не треба для щастя та достатку!". з цими думками він підніс палець до кнопки..але потім вирішив, що в житті ще, можливо, буде купа і більш кращих моментів і не натиснув кнопку.
І от пройшло кілька років - через непорозуміння хлопець втратив роботу і друзі залишили його на самоті з цією проблемою, адже, дружили з ним тіко через його статус в суспільстви.
і ось йому вже 30..він доволі зрілий чоловік, але все іще відчувається кров в жилах та підліткові іскорки в сірих очах. він знайшов дівчину, в яку закохався з першого погляду, якій готовий був віддавати всього себе кожен день, кожну секунду..вони жили разом..і хлопець був щасливий вже від усвідомлення цього чарівного факту. вона була його янголом..дивом..сонцем. вона була всім. одної чудової літньої ночі після солодкої близкости він пішов на кухню попити, коли вона вже заснула. полізши в шухлядку за відкривачкою він намацав..годинник, про який забув ще 10 років тому..з іронічно-гіркою посмішкою він подивився на нього, пригадуючи те саме видовище, коли він був більш заможній, більш молодий, більше амбіційний..хлопець до сих пір трохи жалкував..але зараз він впевнений, що щасливий. в нього теж достатньо грошей, є де жити, є де спати, є що їсти..і..є кохана жінка. він підніс палець до кнопки, але знов щось зупинило його. "будуть моменти краще. життя ж тіко починається". і відкривши пляшку газовки, він зробив ковток та блаженно заплющів очі..
За кілька місяців янголя почало набувати інших рис, які до того хтиво приховувались..вона постійно сварила його за те, що він не дає їй грошей..і що пізно повертається додому..хоча він пахав тільки для неї..вона казала, що кине його, якщо він не купить їй нову сукню..і хлопець все не міг зрозуміти - що він робить не так..він же кохає її! кохає всім серцем! що ще потрібно?..в кінці кінців він сам виставив її за поріг, зачинивши двері перед її заплаканими і такими, здавалось би, невинними очима.
Він страждав..на обличчі почали з*являтись все нові й нові зморшки..на серці нові рани..а він так і не знав, що з цим робити..
І ось..йому 40. він з головою пішов в романтичну, але доволі бідну професію археолога-дослідника..в нього нема дружини і дітей..та вони йому й не потрібні, адже він повністю відданий своїй справі, яка цілком поглинала його. він вирушив в експедицію в Єгипет, подивитись на піраміди стародавніх фараонів, мудрих правителів світу. була прохолодна ніч..і все осяїв своїм мерехтливим світлом повний місяць. небо переливалось різними кольорами - він багряного до індиго..він задумливо поправив окуляри дивлячись на цю чарівну картинку..на цю неземну красу. його сповнювала вічність цих місць і здавалось, що нічого більше йому не потрібно. чоловік змінив позу і раптом відчув, що в кишені щось давить..це був годинник. він дістав його і замріяно подивився на, вкритий пилом, трохи потускнілий, циферблат..він пригадав ті моменти, коли був щасливий і молодий..багатий і закоханий..коли ще все було попереду. хоча зараз він теж був цілком вдоволений своїм життям..і подумав, що хоче зупинити саме цей момент - вічність єгипетських перамід та цю травневу ніч, сповнену тонких духмяних ароматів сходу. але знов передумав.."прожита тіко половина життя - все іще попереду. все зміниться". наступного дня вони залишили Єгипет і більше чоловік ніколи туди не повертався..
Пройшли роки..він дуже постарів, кінцево розчарувався в житті..і взагалі нічого більше не хотів..його батьки померли і він переїхав у те стареньке помешкання, вкрите павутинням, де провів своє дитинство..цілими днями він порався в саду - вирощував плоди, чим і заробляв на свої скудні потреби.
Однієї літньої ночі, на 50-му році свого життя, він довго не міг заснути..була жахлива злива та десь далеко чулись розкати грому..він крутився з боку на бік, підбивав подушку, розкривався, знов накривався..але ніц не допомагало. і раптом почув якийсь дивний сторонній, але до болі знайомий, звук за вікном..швидко одягнувшись та схопивши ліхтарик, він подолав невеличку просіку та досяг нарешті поля, звідки цей звук і йшов..поїзд вже зупинився і машиніст вийшов зі своєї кабінки. він зовсім не змінився з роками. хіба що виглядав трохи більш стомленим.
Похилий чоловік швидко дихав після бігу. до того ж серце вже було не те. здивування він не відчував..тіко якусь зростаючу тревогу. він зрозумів, що зараз відбудеться щось дуже важливе. так і сталось.
- Ну що ж..як я і обіцяв - ми зустрілись знов, - стандартна хтива усмішка, - цього разу я маю повідомити тобі вже не таку приємну річ, як тоді..ти маєш сісти в цей потяг, - жестом він вказав на відчинені дверцята, - бо тепер твій шлях скінчено, а годинник ти віддасиш мені, адже ти не скористався шансом, який давався тобі декілька разів, хоча міг. тепер - виходу нема. проходь у вагон, займай будь-яке вільне місце. я ще повернусь до тебе.
Розуміючи, що іншого виходу нема, чоловік зайшов у вагон. те, що він там побачив глибоко вразило його - курви, п*яниці, наркомани..це все були люди, що не скористувались шансом..що втратили все так і не залишивши це назавжди..чоловік сів у кутку..на очах в нього з*явились сльози..він згадав юнацтво..молодість..зрілість..і от тепер він вже старий і його життя скінчене. але він не хотів міритись з цим.
До вагону зі своєї кабінки вийшов машиніст:
- Ну от..прийшов час віддавати годинник. я відвезу тебе на Потайбічний Вокзал, де ти знайдеш, нарешті, спокій від цього обтяжливого та проблемного світу.
Чоловік дістав годинник і сміливо дивлячись в блакить очей машиніста натиснув на кнопку.
Погасло світло..курви почали кричати, а п*яниці просити випивки..
- Що ж ти наробив, - тихо, але виразно промовив машиніст, - тепер ми вічно будемо їхати в Потайбічний Вокзал..

24 січень 2008

"Патріот України" відзначив День Соборності України

22 січня 2008 року Білоцерківським міським відділенням та Київським міським відділенням організації “Патріот України” було проведено спільну акцію у місті Біла Церква з нагоди відзначення Дня Соборності України.

Після смерті славного гетьмана Богдана Хмельницького розпочався період, що отримав в історії України назву Руїна. Як Українська Nація так і Українська Земля були розділені на дві частини – Правобережна Україна опинилась під ярмом польського окупанта, а Лівобережна - у складі держави московського загарбника. У 1772 році Річ Посполита припинила своє існування. Галичина ввійшла до складу Австрії, а решта українських земель – до Московської держави. Таким чином Акт Злуки Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки, що був урочисто проголошений 22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві, розпочав процес об’єднання українських теренів в межах однієї Держави.

Смолоскипна хода під гаслом “Єдина Соборна Велика Україна” розпочалася о 19:00 і пройшла центральними вулицями Білої Церкви . В ході маршу Патріоти віддали шану Nаціональним Героям, відвідавши пам’ятники Тарасові Шевченку, Ярославу Мудрому та Богдану Хмельницькому. Смолоскипна хода завершилась урочитим мітингом біля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому.

Організація “Патріот України”, відзначаючи цей знаковий в історії України день, наголошує, що Українська Держава досі не є Соборною – за її межами опинилися багато етнічних українських земель з мільйонами наших братів і сестер. Тому ми, соціал-націоналісти, закликаємо всіх Українців, що живуть на теренах сучасної України і поза її межами - до боротьби за остаточне об’єднання Української Nації в єдиній Великій та Соборній Україні.

Теги: ,

22 січень 2008

(без теми)

Менше ніж за тиждень українська громадськість відзначатиме дев’яносту річницю битви під залізничною станцією Крути. За традицією, що склалася після приходу до влади «помаранчевих» сил, ця подія відзначатиметься не тільки національно-свідомими українцями, але й на державному рівні.

Що ж ми почуємо у виступах високопосадовців, так званих «націонал-демократів» та «справжніх» націоналістів? Звичайно ж, як і завжди, це будуть сльозливо-сопливі промови про те, як жменька патріотичної молоді захищала Україну від лютої большевицької (московської) орди. Про те, що це величезна трагедія українського народу. Про те, що вони завжди пам’ятатимуть цей мужній вчинок, цю велику жертовність. Особливо сміливі казатимуть про зраду тодішньої владної верхівки Української Народної Республіки. І як завжди стогін, сльози і обіцянка пам’ятати. Більш нічого.

Але є речі, яких ми ніколи від цієї публіки не почуємо.

Чи багато з нас задумуються над тим, що коли ці ненавчені військової справи юнаки і підлітки вирушали з Києва «27» січня 1918 року, щоб захистити свою Батьківщину, при владі були такі самі ющенки, тимошенки, януковичі, симоненки, литвини, як і зараз? Чи багато українців замислюються над тим, що в разі серйозної загрози інтересам та безпеці цієї бидло-еліти, вона так само дремене по закордонах, як це зробили винниченки з грушевськими? Чи багато хто задумується над тим, що нинішні керманичі, так само як і тодішні, на догоду інтересам своїх іноземних господарів знищюють українську армію та військову промисловість?

Так само як Центральна Рада розпускала війська по домівках, роззброювала загони Вільного козацтва, закривала військові виробництва, так і нинішня «українська» ліберальна республіка скорочує чисельність української армії, знищує Військово-промисловий комплекс та запаси ракетної та стрілецької зброї. Так, наприклад, тільки протягом 2008 року чисельність Збройних Сил України, вкотре має скоротитись, цього разу майже вдвічі. До 2012 року на місці Дарницького танкоремонтного заводу має з’явитись стадіон. Чи варто нагадувати, що ті крихти Чорноморського флоту, що дістались Україні за останні п’ятнадцять років або були віддані сильнішому сусідові, або згнили.

«Крутянська трагедія» - безглуздий вчинок юних романтиків і патріотів, саме так цю подію бачать ліберасти. Чи можемо ми, соціал-націоналісти, підходити до цієї події з тієї ж позиції? Звичайно ж ні!

То що ж являє собою для нас і України битва під Крутами?

Чи була вона трагедією? Звісно, втрата кожного патріота України є трагічною для Nації, але ще трагічнішим для Nації є претворення українців на німе і безвольне бидло, що готове терпіти будь-які знущання і визискування заради порції гнилої соєвої ковбаси і обіцянок чергового «світлого майбутнього».

Чи була ця битва безглуздою? Знову ми кажемо «ні»! З шеститисячного загону жидо-більшовицьких покручів до Києва дійшло тільки близько чотирьох тисяч виродків. При цьому достеменно відомо, що після бою під станцією Крути аж до самого вступу до Києва великих боїв та сутичок не було. Таким чином, зникнення двох тисяч «байцов дєла рєвалюциі» ми можемо пояснити тільки тією жертовною самовідданістю у бою, що її проявили крутяни.

Стосовно «романтичних юнаків». Фанатична відданість і героїчна самопожертва, чи не ці риси характеру рятували Українську Nацію в найскрутніші часи? Чи не ця «безглузда і даремна» романтичність була основою всіх найвеличніших Чинів Української Nації? Чи не цій «безглуздій» романтичності ми завдячуємо тому, що Українська Nація досі жива і бореться за свої одвічні права на своїй рясно политій святою Українською кров’ю землі?

Так чим же є для нас битва під Крутами? Це перемога Величі Українського Духу, Чину та Зброї. Над ницістю, духовним мороком та владною імпотенцією державних мужів. Над байдужістю, недієздатністю та боягузтвом бидла. Над душком наживи і зради.

Цей вчинок молодих патріотів своєї Батьківщини, які не встигли пізнати кохання жінки, але встигли полюбити Україну – святу землю прабатьків, що не пошкодували свого життя заради захисту своєї Nації є дороговказом для сучасних і прийдешніх поколінь синів і дочок Української Nації. Їм не потрібні сльози, їм потрібна Помста і Перемога Української Nації над ворогами.



Слава Україні!



Слава Перемозі!

19 січень 2008

)

парочка фот)

ось зробила, звісно ж, декілька світлин..просто щоб якість зображення показати, викладаю сюди пару.



18 січень 2008

фот) нарешті)

клас-клас-клаааас))
у мене є фот..і..нема слів..)
він просто супер..))))
обожнюю тебе, моя пусєчка) мурр..)))
слугуй мені довго і вірно)

16 січень 2008

ля-ля-ля.

тада-да-даммм...
ну що ж. з днем народження мене.
тепер мені 16 років і якщо я вб*ю людину, мене посадять вже не на 10 років, а на 15.
отак.
Теги:

14 січень 2008

(без теми)

Ми розуміємо, що любим, коли мовчання давить,
Коли за вікнами стоїть забута тиша стріх,
Коли ми думаємо, що все забудеться і кане,
Та це не так, на жаль, це все ж не так.
Ми розуміємо провину, коли душа вмирає,
А в серце давить тяжкість міліонів мертвих криг,
Коли навколо смуток суцільно поглинає
І знов нагадує, що це - дурниці та коньяк.
Ми розуміємо, що мертві, як телефон не дзвонить,
Й коли тихо вздіймаються завіси всіх дзеркал,
Коли не контролюємо потік своїх висловлюнь,
А потім ми не можемо заснути через жаль.
І тільки щастя істине ніяк ми не поясним.
Ми стоїмо та дивимся на тишу забуття.
В нашій свідомості прокручуються холодний дим і сором,
А в головах наших слова "Пробач за почуття".


тіко шо насписане прямо на сторінці ЖЖ..просто навіяло..зара саме такий стан.....
вибач мені за те, що не слідкую за своїми словами..вибач, прошу..я не можу спати, через все це.....
вибач.

08 січень 2008

отака вона я..жорстока..)

Вы - Ирма Грезе
Убежденная национал-социалистка. С 19 лет в СС на добровольной основе. Надзирательница в лагерях Равенсбрюк и Аушвиц. Для пыток над заключенными она использовала эмоциональные и физические методы, забивала насмерть женщин и наслаждалась произвольным отстрелом заключенных. Она морила голодом своих собак, чтобы потом натравливать их на жертв, и лично отбирала сотни людей для отправки в газовые камеры. После войны мечтала стать телезвездой. Повешена союзниками в возрасте 23 лет.image
Пройти тест


ииииии) бойтєсь!)
Теги:

06 січень 2008

тестик

Учитывая характер ваших ответов, тест пришел к выводу что вам ближе идеология - Национал-Социализма
image Нацизм имеет много общего с фашизмом и обычно классифицируется как одна из его разновидностей; фашизм используется для обозначения широкого спектра политических движений, существовавших в разных странах, в то время как термин «нацизм» применяют только в связи с нацистской партией. Национал-социалисты выступают за укрепления позиций одной нации и создание для нее наиболее выгодных условий, также путем очищения нации от «инородцев». Основные идеи нацизма изложены в программе Гитлера и его партии НСДАП
Пройти тест


як не дивно..)
Теги:

Попередні 10